Нотатки психолога: інтолерантність , або ненавидіти…

Назад не озираюся.

Є життя «до» і є «після».

Все, що було «до» сьогодні викликає внутрішнє цунамі. Де вихор спогадів йде по почуттям і, замітаючи їх сліди, ще більше підсилює їх владу наді мною.

Тільки згадую вже не ніжність, радість, драйв, а згадуючи повторюю, що нічого вже не буде як було. Тому єдине, що держить цей вихор – дата дня народження. Лише він сьогодні у мене від минулого.

Є «після». Наче все на місці. Є моя країна на карті світу. Є моє місто, яке я почала любити якоюсь несамовитою любов’ю і цінувати кожну хвилину, бачачи його. Є моі співгромадяни, які тепер, як роса на сонці, потихеньку виявляються та проявляють своє нутро.

Є інша каста людей – воїни. Вони для мене Аватари. Я не знаю, чи зможу колись доторкнутися до таємниці цих людей, але я проживаю кожну мить глибокої радості за них.

Є влада, яка лякає мене, змушує на неї звертати увагу і не дає мені спокою, бо дуже вона вже примітивна за походженням, гнила за змістом і вкрай підступна за наслідками дій.

Є народ, який розділився на два табори. Одні йдуть бити ворога, кожен зі своєї лінії фронту,  віддаючи, що може.

Є ті, хто втікає, глузує, параноіть.

Та, коли з’являється холодне сяйво повного місяця одні перетворюються на рабів, які, віддаючи кров власних дітей, нюхають парфум смерті від доленосного. Інші – несамовито, долаючи передсмертну агонію і людський страх смерті – йдуть у небуття.

А ще в мене є ненависть. Я все своє життя уникала цього відвертого прояву в собі зневаги, зла, гніву, єхидства і, бажання знищення комусь чи чогось. Відверто зупиняла себе в таких помислах і почуттях.

А ще цей стан ненависті пробуджує в мені відсутність будь-якого жалю, співчуття, розуміння чи елементарного визнання комусь чи чогось просто бути.

Цей стан напружує мене і продукує в мені відверте прагнення до знищення, настільки сильне, що не хочеться ніяких супроводжувальних ритуалів, наприклад, підкорення, перемоги чи роззброєння, капітуляції.

Моя ненависть хоче одного – помсти і знищення без права на повернення і відтворення.

І ця ненависть – повністю присвячена росіі.

Тож, чи хочу я перемоги – мій внуршній світ хоче знищення, повного і тотального, без права відновлення.

І не варто говорити, що ненависть не принесе перемоги. Я про інше. Доти доки будуть толерантні. Це зло живе, нарощується і, досягає, співпідкорюючи собі усіх, і толерантних у тому числі – свого.

Тож, ненависть – це основний закон неповернення. І він єдиний може зупинити те зло, яке сьогодні винищує світ. І назва цьому злу – росія.

Картина:

Ненависть

Богдана Баришева