Я в «переносі» з війною

Коли пішов відлік пʼятої сотні днів війни.

Коли почали мобілізовувати твоїх друзів, яким давно за сорок і, не ухиляючись від повісток, вони кажуть: “Маємо йти, бо хто окрім нас”.

Коли відхитало голову, відкричало серце без голосу, відгнівалася душа, бʼючись між совістю та відповідальністю, відненавиділося людське та примітивне…

Коли, змирившись, зайшов в стан людини війни, – тоді варто бути чесним з собою і відверто заявити – я в «переносі» з війною.

 

Трохи про перенос.

Явище «переносу» досить вузьке, але основоположне в аналітичній практиці. Про нього заявив Фройд і вказав, що досягнення переносу і його розшифрування є чи не найосновнішим здобутком аналізу клієнта. Відстоюючи позицію, що перенос – це здобуток аналітика і можливим він є тільки в межах аналітичного сеансу, Фройд переконливо довів одну важливу істину – перенос, будучи утворенням несвідомого світу психіки людини, існує.

Його сутність важка і глибока.

Саме в переносі психіка однієї людини зваблює психіку іншої. На що? На досягнення власних цілей. При цьому відбувається страшна річ. Той, хто має ціль, зваблює того, хто має її реалізувати, одночасно приписуючи саме йому цю ціль. Наче б то нічого такого, так влаштований світ. Той, хто хоче, знаходить того, хто це виконає.

Та в переносі схований великий підступ.

Результатом від цілі насолоджується тільки один – той, хто створив ціль і звабив, а не той, хто досяг її. Це серйозний акт насильства однієї людини над іншою. Причому той, інший, ніколи не здогадається, що це зроблено саме з ним. І коли його «зіллють» в смітник стосунків, як використаний матеріал, опустивши в пустоту власної активності, ймовірно так, але здебільшого – ні, не зрозуміє. Бо залишиться «зґвалтований» чужою спокусою, чужим бажанням, чужими цілями, які він реалізував, і чужою насолодою від здобутого, бо все це у нього забрали.

Перенос – страшна річ. Неважливо де і з ким. Страшно те, що реалізуючи чуже життя, залишаєш власне життя на смітнику свого ж несвідомого.

Та кінцевий акт драми переносу не в тому, що він існує в аналітиці і дає змогу допомогти клієнту позбавитися від насолоди власним травматичним досвідом дитинства. Бо саме дитину примушують реалізовувати чуже, непритаманне її природі. Драма переносу в тому, що ним пронизані усі емоційні стосунки людей, які використовують перенос. Бо реалізувати його можна тільки в стосунках любові. Але при цьому завжди потрібно пам’ятати – любов буває різна.

Зрештою, після такого екскурсу в змісти понять не важко зрозуміти чому я в переносі з війною.

Перше і найголовніше полягає у тому, що ідеологія московитів розробила унікальний сенс своїх дій – звільнення українців від самих українців. Ці ідеології для них не нові. Вони завжди використовували і зараз використовують саме таку тактику дій. Ічкерія, Придністровʼя, Грузія, Сирія, Югославія – все це місця, в яких ця ідеологія втілювала основне – геноцид. Бо ті, що зараз іменують себе росіянами, нічого про мистецтво війни і не підозрюють. Таким чином, основу цієї ідеології – геноцид, при якому українці мають вбивати своїх лише за інші ідеологічні переконання – і було реалізовано в терористичній операції русявими.

Використання тактики навіювання та переконання через інформаційний простір, особливо інтенсивно з 2014 року, винищило певну частину українців, точніше їх свідомість. Це дало підстави ввести потребу захисту їх же від своїх інакомислячих співгромадян. У такий спосіб московити приготували собі шлях для вторгнення.

Та біда в тому, що ті, кому не має часу дивитися телевізор і брати участь в дороговартісних тусовках рашкіних посіпак, так і не зрозуміли чому ця наволоч приперлася 24.02.2022. Серед цієї групи людей опинилася і я. Я не зрозуміла, чому припхалися і чого хочуть.

В цій точці я себе втримала. Але я провалилася в ненависть та зневагу в іншому місці – в тому, де гвалтували, вбивали, кастрували – мирних українців і полонених. В цьому місці я стала біля прірви війни й заглянула в неї не розумом, а серцем. Ось це місце переносу – моя безпомічність перед мордором, який нищить моїх співгромадян, і моя безсилість.

Саме нездатність змінити ситуацію, виправити її наслідки, її ескалація та винищення людей, без будь-яких страхів на відплату, – все це примушує лише гніватися, ненавидіти та плакати. Але не діяти!

Біда в тому, що вийти з переносу неможливо. Він скінчиться тільки тоді, коли в небі України пролетить перший Боїнг і засвідчить, що ми, чуючи його гуркіт високо в небі і бачачи його сліди в небесній блакиті, залишилися живі.