Українське сафарі путіна, або про психологію супротиву украінців

На терасі, елітного житла, сидять ті, хто втративши себе, отримують драйв від смертельної сафарі, де звіром, мішенню і здобиччю — є людина.

Психологія війни в Україні-2022 — це тотальна втрата путіним бажання бажати, як людини, перенавантаженою владою. Де, гроші так і не зробили його, хлопця із петербургських дворів, феодалом. Влада стала його збитком самого себе, вщент знищивши будь-які смисли і значення його вже власного життя.

Та про це пізніше…

Сафарі на людей — явище страшне і ніколи ніким не буде підтверджено. Свідків після нього не лишають в живих. Тож писати буду про своє гіпотетичне бачення усього того, що відбувається упродовж останніх місяців життя людей в Україні.

Ми звикли чути певні коментарі щодо початку третьої світової війни та перш, аніж стверджувати чи спростовувати ці коментарі, давайте спробуємо розібратися в психології української війни-2022.

Для початку, саме важливе — це розділити війну, військовий тероризм і гру в життя та смерть, йдеться про сафарі на людей. У війни та тих, хто її хоче і веде, так як і у терористів, які здійснюють акт тероризму є одна спільна риса — ідеальна ідея, методом досягнення якої є смерть, як того, хто її здійснює, так і того на кого вона спрямована.

Та в Україні все дещо інше. Йдеться про сафарі українців.

Нещодавно, років з вісім назад, на площині соціальних мереж у «вільному плаванні» була інформація про улюблені ігри одного із народнобраного. Кажуть, полюбляв сафарі на живих людей. Не має точного опису, кого саме виставляли в якості звіра, але зараз, ці інформаційні повідомлення для мене дали такий розклад.

Тоді, в далекі 2012, 2013 роки людина із очільника, менеджера сорокамільйонної громади, внаслідок глибокої втоми від тотальної влади, втратила смак і радість до життя. Маючи необмежений ресурс в управлінні цим життям і, практично повністю знищивши опонентів, стала тотально депресивною. Бо втрата бажання хотіти і насолоджуватися, гірша за смерть. Відмовившися продукувати життя, став «повелителем смерті». Кажуть люди, які стали здобиччю гравців в людську сафарі, ніколи нам про це не розкажуть.

Тож, перша і найстрашніша закономірність появи гри сафарі з людським тілом і смертю — це втрата задоволення від влади. Десь там, вже запорєбриком, майже тридцять років йшла страшна трансформація простої людини в тирана, згодом втрата цим тираном задоволення від влади і життя, що і стало точкою відліку смерті, тільки вже нелюда, об’івшогося владою покидька. Настільки вже наївся, що не вирвати не висрати не може, переповнений власною токсичністю.

Спостерігаючи зараз за трьома, двоє з яких вже в середині вигнили від токсичної власної необмеженої влади і за третім, який по принципу групового зґвалтування, стоїть на шухері, я більш аніж переконана, що війна-2022, з’явилася не на ґрунті хоч якоїсь примітивної, хоча би недосконалої та все ж таки ідеології, а на фактичній тотальній втраті інтересу путіна до влади і його тотальній внутрішній інтоксикації від перезбитку цієі влади. Тож, думаю і розпочав він не війну і навіть не військове терористичне вторгнення, ні. Він розпочав сафарі на українців, без їх права на виживання.

Таким способом є друга закономірність психології війни-2022 — особлива жага до крові українців. І в цій жазі втрачається будь-який шанс на очищення від власної токсичності. Бо той, хто сидячи на терасі спостерігав за сафарі з людьми і отримував неймовірний драйв від смерті, сам із гравця перетворився в того, на кого йде полювання, на звіра, якого заганяють. Тож, тепер путін гравець вже не сафарі на українців, а загнана нелюдська істота української сафарі. І тепер, він сам лазить по хащам вишукуючи українців, щоб отримати страшне довгоочікуване давно втрачене задоволення, від їх крові.

Та, найстрашніше навіть не це. Бо, у грі як умові розвитку людини, особливо в дитячому віці, є основне призначення — навчитися розподіляти реальність гри і реальність життя. Згодом, вже доросла людина, має не плутати цих основоположних закономірностей. Бо коли гра заміняє реальність життя, тоді основна її умова, стаючи внутрішнім імперативом, а в сафарі українців — це смерть, починає за закономірностями уяви покидька-тирана ставати умовою вже його життя, і його внутрішнього світу.

І на сьогодні, правила змінилися. Ніхто вже не сидить на терасі і не видивляється в бінокль як йде охота на людей. Приречені на смерть, путін, ведмед‘єв і лукашенко, бігають, не маючи жодного шансу вижити. Тепер — тераса пуста. Бо ті, хто організував цю гру стали мішенями і тепер судорожно бігають по території чужої країни, намагаючись втікати від того, що неминуче їх наздожене.

Тож, українське сафарі перетворилося на сафарі на путіна. Тільки тепер — це не маєток, а увесь світ, з чітко означеним місцем охоти — земля українців.

Ось так буває. Коли, маючи необмежену владу, слабку управлінську функцію, нездатність розподіляти реальності влади, гри і життя, і втрату бажання бути людиною — опиняєшся в сюрреалістичному світі, ціна якого сафарі на людське життя!

…йшов 130 день українського супротиву

© Наталія Макарчук