Нотатки психолога: напруження і заціпеніння
Війна вкотре відкрила чоботом двері наших домівок і сиранеми прокричала нам про смерть.
Вкотре ми знову увійшли в дно свого внутрішнього напруження і в заціпеніння, від якого тепер вже й нікуди тікать. За стільки днів війни нам здається, що ми його повністю позбулися та це не так. Напруження не просто нікуди не зникло. З кожним таким приходом війни в наш дім, напруження піднімається все вище і вище. І саме напруження і його сила встановить якість усього нашого чуттєвого життя, але згодом, у майбутньому.
Ми усі приречено стали діючими персонажами та свідками того страшного поєднання напруження з такою рідкою реакцією нашого тіла на нього — заціпеніння. У природі заціпеніння зустрічається в момент переходу від життя до смерті, коли жертва вже в руках свого вбивці і виходу ніякого. Заціпеніння блокує біль, утримуючи напруження у вищій його силі прояву, і супроводжує безболісний перехід в смерть.
У війні, напруження і заціпеніння є страшними. Українська визвольна війна має свої особливі прояви і, ймовірно, напише новітню психологію заціпеніння для усіх тих, хто й гадки не має як жити, умираючи.
Тож, перше, що спостерігається серед українців — це час заціпеніння, який вимірюється тривалістю повітряної тривоги, обстрілів градами, артилерійськими обстрілами, запущеними ракетами і страшними звуками роботи ППО і ПРО. Тобто, початок і кінець. Чому українці нехтують бомбосховищем, бо там ти приречений вслуховуватися в застиглу тишу війни. Ця тиша знищує. Вона напружує і не дає змогу розслабитися. Ти ціпенієш в очікуванні. Тільки, коли спливе час тривоги закінчиться фіксоване до максимуму вслуховування.
Найсумніше із описаного те, що проживаючи цей стан «повітряної тривоги», без будь-якого натяку на його усвідомлення, приживається напруження, від якого не існує жодних інструментів подолання чи упередження, ліків також не має. Тож, поєднання загрози ракетного обстрілу і його тривалості дасть нам підстави стверджувати, що заціпеніння визначає силу напруження і ймовірні його наслідки.
Про які наслідки йдеться?
- Смерть. Памятаєте фото з Бучі, яке облетіло увесь світ. Хлопчик стоїть біля могили своєї мами в дворі власного будинку. Згодом стало відомо, мама не витримала напруження. Це страшна смерть. Смерть цієї жінки є військовим злочином, бо обстріли які тривали годинами виснажили її.
- Втеча. Так, якщо дуже повезе жертві, яка вже під лапами свого кровожадного вбивці і він відволічеться, тоді це її останній шанс на життя. Він мізерний, але якщо його використати — можна лишитися в живих. Ймовірність цього наслідку мінімальна та у війні вона зустрічається. Кажуть московити не уважні…
- Руйнація. Довготривале перебування в напруженні. Відсутність можливості розслабитися. Повне або часткове невдоволення основних потреб у сні, їді, русі, безпеці і життєвої активності, яке зараз намагається ворог втілити в життя українців, забравши право на світло і тепло — руйнує психічне сприйняття дійсності і може призвести до психічних розладів. Серед яких найбільш драматичним є психоз, бо не всі з нього повернуться.
- Приреченість. У війні часто починають виявляти певні речі такі як героїзм, почуття обов’язку, співчуття, альтруїзм — їх призначення долати внутрішній стан приреченості. Саме, коли затихають активні військові дії або їх «заморожують» цей стан перемагає. Він, як повітряна тривога, яка у кожного забирає свій час життя. От тльки часу приреченість може забрати від тривалості життя однієї людини до сотні років поколінь націі. Щось колись пішло не так, що вільна Україна позбавилася гніту хана та не оминула пекла московіі.
Тож, заціпеніння — це реагування тіла на гостре напруження. Якщо вчасно працювати з оціпеннням можна уникнути усіх оцих наслідків.
Кожен з нас повинен діяти, бо тіло знімає напруження тільки в дії.
На рівні держави. Для України — дії з розпаду московіі це завдання нації. Бо розпад московіі станеться тоді, коли дії московитів втратять значення для кожного з нас.
Зображення: сучасне артмистецтво
