Нотатки психолога: розачарування? Ні…
Чи варто було вступати в супротив?
Як пережити глибоке розачарування, навіть відчай?
Що робити, коли тобі страшно і ти втомився?
Чому, це все сталося саме з нами?
Ці страшні питання рвуть на шматки серце і заганяють розум в глухий кут. Ти сторонишся їх в собі, гониш, тісниш, будь-яким способом, не здаєшся. Та вони проростають в тобі, як невидимий ворог, в роздратуванні, конфліктності, прискіпливості. Виснажуючи, втомлюють. І, досить часто, кидають в біль і хворобу, поглинаючи тіло ковідами, пневмоніями та всім іншим.
Йде річниця…
Тож, розачарування від життя одного року у війні, швидше правда і норма, аніж аномалія чи відхилення. Та, головне, знаючи причину, не упустити її наслідки. Сьогодні спробую відповісти на найсокровеніше, що було б якби не сталося.
Психіка інертна. Швидко адаптуючись до нового, вона важко полишає звичне. Тож, на питання що було би якби не було, зрозуміло 24, відповідь одна — ми до цього всього йшли б, але шляхом політичної зради, яку більшість, особливо 73, із нас і не помітили б. Згодом ми всі опинилися б в складі нового економічного что то воєнного, чи то ідеологічного (русняві тут ще ті креативники) псевдоальянсу з надуманими ворогами, від яких треба було би оборонятися і на когось обовязково йти війною, наступати. Саме цим відрізняється ідеологія радянського союзу і його спадкоємиці — московіі. Замість того, щоби інвестувати в добробут своїх громадян, вони інвестують в законне насильство над цими громадянами. Бо очільники цих громадян завжди були примітивними виблюдками, які здобули владу спочатку тотально лижучи всім і всьому геніталіі і дупу, а згодом тотальним винищенням того, кого лизали. Тож, добро пожалувати в ідеологію мастурбаторів, аноністів, а згодом педофілів в усіх можливих трактуваннях цих понять. Хочу сказати вибір невеликий. Або ти, або тебе, або вб’ють як дисидента.
Тож, чи варто було вступати в супротив? Відповідь одна — так! Бо тоді жити в тому, що тобі запропонували би все одно не зміг би. Сам себе знищив би.
Як пережити глибоке розачарування, навіть відчай?
Варто памятати, що війна — це зло.
Здорова психіка ніколи не адаптується до зла. Тому розачарування і відчай — це реакція здорової психіки на обставини до яких вона відмовляється адаптуватися. І не варто.
Ці обставини варто знищувати, ліквідовувати, і ніяким чином не вводити в стан свого звичного життя.
Не варто, також, шукати толерантності в своєму серці до ворога.
Не варто намагатися розуміти, що відбувається.
І ні при яких обставинах не варто шукати пояснення, виправдання чи причини.
Війну ніколи не можна виправдати, тож і не варто в неї інвестувати. Тож, коли виє сирена — враховуй! Коли чуєш іпсо — уникай сприйняття. Бережи свій розум — не засмічуй надлишковою інформацією. Дбай про своє серце — пам’ятай, треба діяти, йди до об’єднань людей, які діють і уникай тих, хто лише співчуває в балачках.
Що робити, коли тобі страшно і ти втомився?
Війна страшить, лякає, вводить в стан розщеплення, без права відтворення. Стрес війни назавжди зайде в наше ДНК.
Тож, що можна зробити?
Страшно тоді, коли безперспективно. Обмежено в часі. Коли лякають, кажуть надовго. Бо, наче б то, бездонне дно московія. Кажуть ракети в неї є. Економіка — ох! Ніхто її не покинув! Он що супротив в леопардах одного просвіченого вартий. Так — це все і лякає. Але, якщо замислитись, ми завжди були на одинці з цим дном цивілізації. Тож, не варто боятися своєї самотності в протистоянні мордору. Ми вже діємо, а значить не стоїмо, долаємо. І в цій точці страх зникає на його місце приходить мужність.
Втома є. Фізично — саме цю втому намагається пробудити мордор в українців. Та, прорахувався. Українці до фізичної втоми ставляться спокійно. Чому? Бо вони, живучи багатьма поколіннями в супротиві звикли дуже багато працювати, навіть знесилювати власне тіло. Тож, фізичної втоми українці не бояться. Психологічну втому українці завжди долають в комунікаціях, тому й психологічно їм терплять. Найстрашніша втома для українців — психічна, це коли паніка, тривога, невдоволення і безпросвітність стають внутрішнім самоставленням на якому виростає невпевненість, меншовартість і малозначимвсть і, погодження на рабство. Над цією втомою треба багато працювати. І перше, що варто зробити — завжди дбати про своє тіло і памятати, що надмірні емоційні реакції його зажди стресують. Тож, тіло має мати насолоду. Згадайте, що приносить відчуття насолоди і дайте це собі. А психіка не любить надмірності. Не треба багато ні веселощів, ні багато страждань. Знайти свою міру в собі і більше цієї міри не впускати.
Чому, це все сталося саме з нами?
Відповідь одна. Не вимерли раби. Не народилася критична маса вільних, свободних! От і виходить, раби чворять. А вільні гинуть. Раби ховаються. А вільні з піснею йдуть в смерть. Та маємо одну надію. Тепер, після 24 навіть раби народять вільних!
Автор картини Олексій Костилєв
