Нотатки психолога: зберегти себе

Найважливіше, що маємо всі ми, українці, памятати кожну секунду — вижити. Перемога лише тоді стане перемогою, коли нас якомога більше втримається за життя. Тож, не варто плакати і жалітися, якщо ти живий. Зникати в глибокій прірві жалю варто лише тоді, коли більше нікому сказати слово, доторкнутися до долоні і просто вдихнути запах тіла. Оце біда, велика біда. За усіх інших обставин можна справитися і, долаючи самих себе, знайти значення і смисли.

Та зараз головне, на мою думку, виконати три речі:

По-перше, нікому не вірити, нікого не впускати в свій внутрішній світ, берегти свій розум в світлі свідомості, а серце в правдивості вчинків. Саме вчинки викривають людину. Мова і мовлення — давно втратили сакральність, будучи перетвореними на мовленнєву діарею.

По-друге, ніколи не зраджувати себе, не відмовлятися від себе, пам’ятаючи, що той, хто так прагне тебе змінити і є твій особистий ворог. Той, хто працює над собою ніколи не вимагає змін від іншого, йому ніколи робити хибні інвестиції. Тож, ворог той, хто над усе прагне причинити тобі добро, змінюючи тебе.

По-третє, поки не отримаємо бажане, категорично тримати в розумі питання, кому вигідно нас спокушати і усипляти нашу свідомість. Хто цей благодійник-колискар, який, гойдаючи наш розум, співає нам смертельну колискову. Бо поки існує загроза, ніхто про її результат не співає пісень, на то вона й загроза.

Та саме основне, не шукати виправдань тим, хто їх не потребує. Одні — тому що завжди стоять перед Вічністю обличчям. Інші — обісралися і тому увесь час витирають дупу, ховаючи голову від цієіж Вічності. Хай кожний дбає сам за себе. Бо, виправдовуючи, завжди є незримим співучасником, а от чого і сам не знаєш.

Тож, зберігати критичність розуму, та бути вибірковим в сприйнятті світу, нікого при цьому не виправдовуючи — і є на сьогодні кризова психологічна безпека українців.

Тоді є шанс, що рашкіна геноцидна вакханалія приречена на самознищення.  І подавляться вони, с…ки, своїм же психозом.