…перед війною мій маленький синочок Орестик вкрай погано засинав. Я вкладала його спати, виснажена від безсонних ночей і миттю, доторкнувшись до подушки, засинала.
Так було і тоді, два роки назад. Ледь всі вгамувалися в домі. Розійшлися по кімнатам. Прийшла довгоочікувана тиша. Я тривожно, пошепки, запитала у чоловіка, а що, якщо почнеться війна і я буду в Києві, а ти ж синочком за містом, вдома, як я до вас доберуся. Чоловік заспокоїв мене, міркуючи вголос сказав, що війна пройдисвітами починається завжди вранці. Його слова прозвучали за годину до бомбордування мирно сплячої України.
…прокинувшись від тріскотіння повідомлень у вайбері, я прочитала, що йде бомбордування Борисполя. Добігши до кухні я включила телевізор. Пряма трансляція вибухів в Києві і Борисполі зупинили моє серце. Підійшовши до сплячого чоловіка, я покликала його на кухню і ми мовчки зрозуміли – почалося незворотнє. Далі, ми вдвох мовчали… третій рік…
виплеканих очей
зґвалтованих тіл
розстріляних душ
випалених долей
закатованих сердець
Ні, я не чекаю перемоги. Я чекаю відновленого суверенітету моєї країни з чіткими, не пошматованими кордонами, і глибоким покаянням, що все це допущено.
За ці два роки я зрозуміла, що ненавидіти це простіше, аніж в молитві просити Бога зупинити зло.
Моя перемога – це поява на карті мого ворога сотен нових країн і республік.
Мрію, щоб зʼявилася ціла країна – Московія.
А у бурятів зʼявилася своя держава.
Дуже хочу, щоб поляки перестали бути мерзотними і висипати наше зерно. Бо вони, отак дуркують, поки ми стоїмо. Не стане нас – вони наступні, забули про концтабори, нічого згадають.
Мрію, щоби міністри Європи не розказували нам, людям, які живуть під прицілом балістики Кореї і Ірану, що вони нам нічого не обіцяють. Нам не обіцяйте. Собі пообіцяйте, коли навала буде рухатися до вас. Бо тоді, в минулому житті, в лютому 23. 02. 2022 ми також засинали з вірою, що вторгнення – це фейк. Тож, не хочу навіть згадувати чий міністр, бажаю, щоб ти так і пішов в небуття зі своїм продажним меседжем і хай це небуття стане для тебе прозрінням чи прірвою у смисл життя.
Бо, як би там не було, а Америка має визнати, що примушуючи нас, колись, відмовитися від атомної зброї, автоматично взяла на себе зобовʼязання про нашу безпеку. Тож, шановні, хто ви там, не дуркуйте, давайте зброю, ви гаранти. А ні, тоді ваше місце буде серед нас.
А ми, поки поборемось з нечистю і самими собою, визнаючи, що своїм дезпрофесіоналізмом цю нечисть спокусили.
Тепер не існує проблеми війни в Україні. Тепер ця війна ваша, а ми лише тримаємо її на собі.
Йдемо в третій рік війни… з вами, ображені фермери Польщі, гнітючі міністри Європи і плакучі захисники кордонів в сполучених штатах. Зі , вступом і вас в біду… але далі кожен сам за себе.
Та нам вже не страшно….
