У попередніх дописах, присвячених нервово-психічній напрузі в сприйнятті та проживанні воєнного вторгнення в Україну я запропонувала своє бачення психічного життя українців, яке кардильно змінилося 24.02.2022 в 4.50.
Першочергово, я відстоюю позицію, що усі, хто перебував на території України мають стан глибокого наднапруженя тіла і психіки.
НАПРУЖЕННЯ
До вашої уваги! Стан напруження на рівні фізіологічному і психічному – є признаком здорового організму і його психіки.
Стан наднапруження, як і стан надмірної розрядки або спокою – це критерії деструкції, тобто не здоров’я.
Тривалість перебування в наднапруженні вказує чи перебуває людина в стані нервово психічної напруги (її активність до 3-х місяців) чи перейшла в стан хронічного перебігання напруження. Тобто переходить в стан хвороби в тілі чи утворення розладу в психіці.
Отже, до 3-х місяців перебування в наднапруженні і тіло, і психіка ще здатні щось з ним робити. Більш здорова фізіологія і сильна психіка здатні тримати його і до 6 місяців. Зрозуміло, що нездорові фізично і слабкі психічно люди не витримують цього напруження впродовж вже перших 2 неділь, чи максимум місяць з його утворення.
Нервово-психічне напруження має три стадії. Кожна стадія має свої прояви і перебіг. Завершення однієї запускає наступну.
ПЕРША СТАДІЯ
Якщо пригадаєте, то перша стадія нервово-психічного напруження носить суто фізіологічний та фізичний фактор нашого життя. Йдеться про тіло. Так, саме тіло перше прийняло на себе сприйняття жаху, розділивши життя навпіл.
Життя ДО! В якому про війну ми чули лише з розповідей наших дідусів та бабусь, і бачили в художніх чи документальних фільмах.
І життя ПІСЛЯ! Це життя в якому тіло, заціпеніле від всеохоплюючого внутрішнього перенапруження, і нездатності нічого змінити, перебуваючи в тотальній залежності (фактичної чи уявної) від безумства ворога. Саме в цій точці, яка роз’єднала усіх нас на до та після і є істина вже теперішнього нашого життя. Ми зіштовхнулися з безумством і стандартна реакція тіла на нього є шок.
Тож, першій стадії нервово-психічного напруження притаманний надвисокий рівень напруження. Фізіологічно люди стають як «закапсульовані». Стан надконцентрації, що спостерігається в таких видах скупчення енергії, для прикладу, шарова блискавка, згодом переходить в шок, оціпеніння організму перед ситуацією реального тотального знищення.
Я також, висловлювала думку, що ця перша стадія – умовне враження тіла – має один вкрай негативний наслідок – епіцентр надпрапрудення розгортається в тілі по горизонталі (охоплює все більший радіус діяльності кори головного мозку, призводячи до руйнування свідомості) та по вертикалі ( проникаючи в більш глибокі системи організму та блокуючи різні рівні обміну, йдеться про діяльність імунітету на усіх рівнях, від рівня органів і іх систем до рівня обміну в клітині). На цій стадії мішенню, яку вражає епіцентр стресу – є імунітет.
ДРУГА СТАДІЯ
Друга стадія – адаптація психіки до видозміненої реальності. Ми маємо пам’ятати, що психіка інертна. Вона вкрай погано відмовляється від задоволень і зовсім, легко кажучи, не хоче змінюватися. Тож, будь-які зміни для психіки – це завжди стресові реакції, які проявляються у суб’єктивному відчутті втрати контролю над власним життям та неспроможності створити перспективи у майбутньому.
На цій стадії два прояви. Спочатку психіка дезадаптивна. Вона відмовляється сприймати реальність, циркулювати в оновлених умовах. Блокує сприйняття іншого, нового і, найголовніше, усіляко намагається відтворити втрачені способи життя.
Наступні прояви, примусова, але все ж таки адаптація. І для психіки – це найважче. Вона начебто прокидається. Спочатку відчувається апатія, зневіра. Згодом туга і може навіть скорбота «накрити» людину. Та щойно це переживається як з’являється суб’єктивне відчуття утвердженості в нових умовах. Психіка як прокидається. Зникає своєрідна дитячість і будь-які її прояви. Йдеться про дитячі фантазії, бурхливі фантомні реакції, дитяча віра та страхи, дитячі очікування та капризи. Все єство стає дорослим. Ілюзії покидають уяву і на їх місце приходить мета життя.
ТРЄТЯ СТАДІЯ
І, найбільш важка стадія нервово-психічного напруження – це змирення.
Це формування внутрішнього значення, ставлення і прийняття того факту, що реальність управляє людиною. Тобто стадія прийняття і фактичного присвоєння себе в новій реальності і реальності в собі. Це стадія визнання перед самим собою, що ніколи не буде як було. І в цій позиції усвідомлення, перед людиною відкривається два ймовірних способи подальшого життя.
Перший, оптимістичний. Психіка визнаючи стан тіла на теперішній час життя і признаючи, що буде саме так і не по іншому, поєднується в тандем з тілом і починає управляти собою в новій реальності. Практично знову народжується і починає новий етап життя. Вона робить змінену реальність новою умовою життя. Вона більше не страждає. Вона вибирає те життя, яке є і починає кардинально по іншому ставитися до нього.
Песимістична стадія наступає тоді, коли психіка не приймає нову реальність. Заходить в глибокий супротив. Поринає в усі ті внутрішні стани, які підсилюють її негативну оцінку себе і реальності. Після чого починається внутрішня руйнація. Психіка починає занурюватися у внутрішній світ. Усіляким способом уникаючи реальності. Цурається свого тіла. Все більше відвертається від самої себе. Людина стає чужою самій собі.
Спочатку, в якості подушки безпеки з’являться клінічні прояви, такі як загострена, невідповідна внутрішньому самовідчуттю і реальності тривога. Згодом, чим більше триває іі вплив на усю внутрішню картину світовідчуття і ставлення до себе, з’являються стійкі психічні стані, які будуть тотально деформувати психіку, особистість і іі поведінку. Йдеться про перехід агресії в гнів, який буле вражати людину в середині. Розпочнеться активна фаза соматизаціі нервово-психічної напруги. За яку тіло візьме не себе усе навантаження і почне хворіти, а психіка почте обслуговувати «хворобу».
Згодом, таку хворобу вже на органічному рівні сформують медичні препарати, якими активно людина почне завантажувати тіло. Вона зробить все, щоб її тіло стало хворим.
Чому так? Бо психіка завжди має діяти. Знищуючи в самій собі можливості працювати з видозміненою реальністю, вона створить внутрішню реальність хвороби, яка і стане новим стимулом вже не життя, а доживання. Скільки років це займе? Стільки, скільки написано на роду, як кажуть в народі. Єдине – якість цього життя?
Тож, чи можемо ми, навіть в умовах війни вижити? Так, зобов’язані. І при оптимістичному і при песимістичному сценаріях людина здатна жити далі. Ціна і якість життя різна. Але, як ви бачите людина все одно буде йти далі. Питання в тому як, з чим, і в якому напрямі? Обирайте самі!
PS: українці ніколи не були виснаженими в боротьбі за свою свободу. Так, відсотків 20 будуть відчувати виснаження, але це не виснаження від боротьби, а ментальна слабкість тіла і психіки. Це значить, що людина від народження не витримувала наднапруження. Про таких людей варто своєчасно дбати оточуючим і не лишати їх на самоті, в такі історичні віхи життя народу і його країни. Це бійці, але іншого фронту. Пам’ятайте про це!
