Є такі життєві явища, про які складно думати, писати та й працювати з ними на практиці психотерапії теж нелегко.
Це розлучення.
Я завжди займала певну позицію щодо розлучення, визначити яку можна таким чином. Якщо між людьми немає насилля, шлюб можна врятувати та зберегти. Саме наявність насилля завжди примушувала мене відмовлятися від роботи з такими сім’ями, або приймати дуже жорстку позицію у питанні залучення до управління насилля відповідних органів державної влади.
Однак, що ж робити, якщо насилля немає, а стосунки зайшли в глухий кут, вихід з якого єдиний – розпад сім’ї, тобто розлучення.
Також складним залишається питання, чому ці відносини зазнають таких репресій з боку двох людей, які колись потребували один одного, чому вони руйнуються ними самими, не враховуючи вагомих аргументів на користь їх можливого збереження.
Спробуємо розібратися.
Коли двоє людей створюють проект під назвою “шлюб і сім’я”, вони навряд чи розуміють одну важливу річ – ці відносини прогресують і пік цього прогресу – набуття статусу батька. Ми завжди у відносинах рухаємося від гормональної любові, тобто любові романтичної для психіки та фізіологічної для тіла, до любові -стосунків, в яких основним є встановлення символічного порядку відносин. На цьому етапі таких символів є два: сім’я та шлюб. І найвищим рівнем відносин двох людей буде створення внутрішньої інстанції – батьківства. Саме цій інстанції і належить важливий поворот у відносинах – набуття статусу батька. Цей статус є досить часто єдиним аргументом на користь збереження сім’ї. Якщо поставити питання, що в цьому статусі такого значущого, відповідь одна – двоє закоханих людей, які одружуються і створюють сім’ю, не є родичами по крові. Тобто їхні стосунки можуть набути статусу близькості та спорідненості, але ніколи не стануть відносинами кровної спорідненості. Єдиний, хто об’єднає цих двох людей у спорідненості – це дитина, яка буде родичем, причому кровним, для них обох. А як відомо, найнепереборніший зв’язок – це зв’язок кровної спорідненості. Згадаймо Антігону. Отже, найбільше страждання у розлученні переживуть діти. Бо розлучення проектує появу складного за змістом та тяжкого проживання психічного стану, що можна назвати “внутрішній розрив”.
При зовнішньому сприйнятті дитини, яка проживає розлучення, начебто нічого не відбувається. Щоправда, з часом починають з’являтися в її поведінці дії, риси, вчинки, можливо навіть поява чогось нового, якогось “утворення”, яка раніше не спостерігалася. Наприклад, раніше усміхнена маленька людина (а такими є всі діти до 15 років) стає похмурою, тривожною, напруженою, нерідко мстивою. Палітра симптомів, які супроводжують цей психічний стан розриву настільки широка, що навіть не варто намагатися їх описати. Однак, на що варто звернути особливу увагу, це на характер проживання дитиною свого внутрішнього розриву. Це означає спробувати побачити як саме дитина починає ставитися до себе в процесі проживання розлучення і в подальшому, адаптації до зовсім іншого статусу – статусу сім’ї в розлученні. Адже тепер їй доведеться зробити неможливе для свого сприйняття і немислиме для свого дитячого розуму, – жити з двома людьми, які зараз знаходяться по різні боки колись спільного осередку життя і любові. Тобто дитини. Не варто тішити себе ілюзіями, що цей стан швидко мине. Найменший часовий інтервал його ослаблення – рік. За наявності інших негативних умов цей стан розтягується на роки, або навіть на все життя. Чим триваліший цей стан, тим серйозніші порушення в життєдіяльності вже дорослої людини, яка пережила розлучення.
Не менш складною є проблема стосунків вже дорослих людей, які пережили розлучення у своєму сімейному житті. Спостерігається складний взаємозв’язок, який запускає згубну програму: діти, що пережили розлучення, дуже легко розлучаються, будучи дорослими. Маючи аргументи, що вони це вже пережили, вони з достатньою легкістю віддають у жертву розлученню власних дітей.
І найскладніше. Діти, які пережили розлучення – це успішні дорослі люди, у яких буде одна “внутрішня сіра зона” – це ставлення до кохання і ставлення до себе в коханні. Саме в цих стосунках вони не матимуть успіху, точніше вони завжди терпітимуть там крах, весь час намагаючись починати все спочатку.
На питання у якому віці розлучення переживається легше існує одна відповідь – у будь-якому віці важко. Тільки ступінь наслідків є різною. Чим раніше відбулося розлучення, тим більше вражається внутрішній психічний світ дитини, повністю перебудовуючи його під ситуацію розлучення. Чим пізніше відбувається розлучення, тим сильнішою є амплітуда переживань, вищий рівень стресу та сильніші його тимчасові наслідки. Пізнє розлучення не завдає поразки внутрішньому світу, але значно послабить психічний добробут дорослої людини, яка переживає розлучення своїх батьків.
У цій усій складній життєвій ситуації вихід один – зустріч двох людей, гормональний драйв, сексуальний потяг абсолютно нічого не означають якщо між людьми немає того, що називається – стосунки, в яких присутні любовна інтрига, партерство та батьківство. Саме за наявності цих якостей стосунки у сім’ї та шлюбі, зазнаючи будь-яких катаклізм, здатні самотворитись.
Адже сім’я – це гарант кохання, а шлюб – закон для цього гаранта, призначення якого берегти кохання.
<< Повернутись до списку статей
