Психотерапія (в рамках психологічної допомоги) в умовах сучасних соціальних перетворень, виконує дуже важливу та значиму функцію – збереження та підтримання психічного здоров’я людей.
Традиційно психічні дисбаланси, стреси та критичні ситуації, що супроводжують людину практично все життя, долаються шляхом медикаментозного супроводу. У більшості випадків, медикаментозна допомога (транквілізатори, антидепресанти і т.д.) є свого роду засобом полегшення психічних страждань людини.
Водночас навіть фахівці медичного профілю розуміють, що засоби фармакології аж ніяк не вирішують проблему, яка стала пусковим механізмом для появи психічних страждань людини та їхніх соціальних наслідків.
Саме у контексті подолання та попередження проблем життєдіяльності людей, що не вирішуються медикаментозно, необхідно розглядати діяльність не медично-орієнтованого психотерапевта.
Коли людина зустрічається з проблемою, для неї вона завжди стає критичною ситуацією. І перші кроки її подолання практично завжди неусвідомлені, але ефективні.
Так сталося, що сама психіка, дбаючи про людину, успішно витісняє все те, що перевищує її можливості та ресурси в усвідомленні (наприклад, переживання смерті близьких людей або втрата чогось значного та важливого, куди людина інвестувала багато своїх зусиль та ресурсів та багато іншого).
Таким чином, витісняється (активно забувається) як сама ситуація, так і реактивні способи її подолання. Внаслідок витіснення ситуації та реактивності залишається невизначена оцінка цієї ситуації, завжди гіперболізована та афективна.
Згодом саме це витіснення і зіграє злий жарт над людиною, утворюючи стратегію мислення, що ляже в основу утворення симптому.
СИМПТОМ (в контексті психічної діяльності людини та її особистісної організації) – це стратегія мислення, яка є несвідомою та формує відповідні форми внутрішньої психічної регуляції поведінки.
Як стратегія мислення, симптом своєрідним чином перебудовує “Я” людини, формуючи відщеплену його частину.
В результаті це відщеплена частина «Я» також неусвідомлена самою людиною. Її призначення – долати все те, що хоч якимось чином свідчить про ту ситуацію, яка його відтворила. Навіть незалежно від того, що ця ситуація, що відтворила до життя симптоматичне мислення, давно стала надбанням минулого.
У цьому контексті твердження З.Фрейда, що пам’ять відіграє важливу роль у формуванні внутрішнього досвіду людини та її форми переживань ситуацій, надаючи подальший вплив на її характер – не потребує зайвого підтвердження. Саме вона, пам’ять (точніше “слід” у психіці людини нею освічений) і є важливим і значущим фактором для подальшого утворення симптоматичного мислення.
При медикаментозному лікуванні для «зняття» психічних страждань люди часто скаржаться на посилене серцебиття, яке не проходить навіть після закінчення прийому препаратів, або, наприклад, «тривога не зникає» навіть після тривалого прийому транквілізаторів або антидепресантів.
Очевидним є факт, що якщо людину непокоять симптоми, вони не піддаються медикаментозному впливу. У такому разі, розумним буде додатково звернутися до психотерапевта. І, може, потрібне СЛОВО, а не «чарівна пігулка»…
Досить часто утворення стійких психічних симптомів (таких як тривога, що помістилася у форму паніки, фобії чи нав’язливості) відбулося саме тому, що використовувалися не ті засоби у роботі з ними.
Розглянемо, в яких випадках варто звернутися до психотерапевта, хоча б для первинної консультації.
По-перше, якщо в житті мала місце критична ситуація і протягом півроку з’явилися симптоми в психічному житті, які не є «рідними» для стандартних поведінкових реакцій та розумової діяльності (поява повторюваних думок, образів, загострене почуття образи і почуття провини), – загалом усе те, що нове у собі і приносить додаткову тривогу і відчуття очікування негативних подій, ситуацій.
По-друге, загалом, на загальному, відносно стабільному тлі життя поява страждань та звернення за медикаментозною допомогою не принесли очікуваного полегшення.
По-третє, зміни життєдіяльності не супроводжуються відповідними змінами форм мислення та поведінки; людина нібито живе в іншому вимірі. Наприклад, подружжя давно живе поза шлюбом, але один з них продовжує жити начебто нічого не сталося.
По-четверте, якщо переживання соціальних подій, які є прямо опосередкованими самою людиною та її близькими людьми, занадто інтенсивно їх виснажує.
По-п’яте, поява втоми, яка є психологічною, а не фізичною, а засоби, що використовуються в її подоланні, не ефективні (висипання не приносить відчуття відпочинку, подорожі швидше втомлюють, ніж приносять новизну життя і т.д.).
По-шосте, залучення до соціальних подій, в яких відбуваються різноманітні маніпуляції, і в яких від людини вимагають бути складовою згуртованої, групової та ідеалізованої діяльності. Як наслідок, залученість та особистісна інвестиція не забезпечує участі у прийнятті будь-якого рішення; людина відсторонена від ухвалення рішення. В результаті, виникає відчуття, що тебе залишили, використали та інше.
По-сьоме, якщо людина не подбає про своє психічне здоров’я сама, про неї подбають інші, використовуючи її в реалізації різноманітних примітивних ідей (рівності, добра, загального порятунку, захисту та інше).
Потрібно пам’ятати, що попереджати порушення у психіці значно легше і дешевше, ніж їх долати. І іноді на це можуть піти роки.
Наталія Макарчук (с)
<< Повернутись до списку статей
