Альтернативи переживання розлучення настільки різноманітні, що спроба охопити все є нереалістичною. Однак, можна виділити ті, які є більш поширеними, але через те, що мало хто звертається до фахівця з бажанням прожити наслідки розлучення, описати такі альтернативи досить складно. У своїй практиці я зустрічала досить специфічну стратегію проживання розлучення, яку умовно позначу – стратегією зацикленого кохання. У більшості випадків ця стратегія має місце серед тих партнерів, які набули умовного статусу “кинутого” і не змогли пережити розлучення.
Описати відносини двох людей, які створили сім’ю, можна як цикл, що має емоційні та еротичні зв’язки, та який має тенденцію до змін.
Зациклене кохання – це переживання циклу відносин, який “де-юре” завершив своє існування, а “де-факто”, так і залишився функціонувати в уяві одного з партнерів.
У чому ж особливість цієї любові і чому це кохання згодом стає прокляттям та тавром для одного з сім’ї, яка розпалася.
Починається цей цикл завжди з невизначених позицій у створенні сім’ї та шлюбу. Це коли стосунки походять з певних тимчасових факторів. Варто підкрселити – ці фактори включають усі, крім кохання. Наприклад, людина з проблемами з сексуальністю одружується, щоб просто мати сексуальну близькість. Або неприйняття власного тіла є найпоширенішим мотивом його (це тіло) до когось прилаштувати. Або відсутність постійних відносин призводить до згоди на першу пропозицію. Або, розповсюджене бажання за будь-яку ціну одружитися, щоб вирішити якісь насущні потреби в житлі, достатку, кар’єрі та інше. Зрозуміло, що привабливість цих факторів дуже швидко втрачає новизну, і виникає необхідність будувати стосунки. Адже причина їх виникнення, на жаль, не є приводом для їхнього продовження та творення. І в цей момент суттєву роль відіграють діти, які на той момент встигли з’явитися. Тобто у досить жорстоких по відношенню до іншого партнера умовах з’являється привід ці стосунки продовжувати. Дитина.
Далі відносини перетворяться на такий собі альянс двох людей, у якому зростатиме емоційне та еротичне протистояння між парнерами та його гіперболізація на тлі зростання роздутої ідеалізації дитини. Зрозуміло, що все це триває до того моменту, поки хтось із двох не зустріне нове кохання або навіть його імітацію, і не почне відтворювати зникнення з існуючого альянсу. Саме тоді, коли розрив стався, той, хто так старанно зміцнював цей альянс обслуговуванням власного дефіциту та маніпуляцією дитини, залишається один. Хоча, за великим рахунком, у такому альянсі партнери і так самотні у своїх стосунках один до одного.
Подальші події тягнуть за собою влаштованість життя одного і повний крах ілюзій іншого. І цей інший, продовжує створювати ілюзію існуючого кохання і завершений цикл починає розкручувати в новій фазі, але вже за допомогою своєї уяви, а то й досить часто марення. В результаті розрив відносин заводить у своєрідну втрату реальності та “зависання” у точці втрати відносин.
У цій точці втрачається не лише реальність. У ній втрачається час. Саме тому події розлучення, які, наприклад, відбулися років десять тому, описуються начебто проживалися вчора. “Покинутий” партнер продовжує будувати ілюзію повернення відносин і все своє життя підлаштовує під цю ілюзію. Нерідко він буквально вірить, що все буде як раніше. На жаль, ця віра іноді настільки сильна, що будь-хто, хто посягне на її існування або поставить її під сумнів, стає ворогом, на якого і буде спрямована вся невикористана сексуальна енергія та тотальний гнів.
Маніпулятивність ” покинутого ” вражає і дитину, перетворюючи її на засіб маніпуляції і цим знищуючи її сутність.
Зупинити такий патологічний процес неможливо. Чим більш успішніше життя партнера, тим жорсткіше активізується циклічність втраченої любові і більше розширюються межі деструкції уяви ” покинутого ” .
У чому ж таємниця зацикленого кохання?
Можливими є дві відповіді на це питання. По-перше, реальність людини настільки несумісна з її уявою, що вона просто її виключає. У такому випадку немає шансу. Доводиться жити у реальності неврозу. До того ж усе життя. Шанси вибратися з нього дорівнюють нулю.
Другий, у процесі виховання людини, проживання нею етапів життя мали місце певні події, які не сприяли розвитку, а натомість зміцнювали фіксації на пошкоджених стадіях, що призводить до постійної агресії по відношенню до себе та її проекції у навколишній світ.
Так і виходить, що покинутий проживає цикл за циклом період життя втраченої сім’ї. І вийти із цієї циклічності йому одному не під силу. Бо циклічність – це плід його уяви, точніше він сам.
<< Повернутись до списку статей
