«…залежність, яку не можна контролювати, небезпечна».
(Карін Альвтеген)
Маючи широкий спектр проявів, починаючи від хімічної та до соціальної, залежність є невід’ємною складовою сучасного людства.
Навіть досить широкий спектр соціально-психологічних, педагогічних, корекційних послуг, що пропонуються у якості допомоги залежним людям, не дає бажаного як для самого залежного, так і для його оточення, результату – позбавлення.
І справді, варто погодитися з тим, що позбавитися залежності не тільки складно, а практично неможливо.
Єдиний шлях – це її трансформація.
Але трансформація — ціною титанічних зусиль залучення свідомості Залежного до «зони залежності» та будь-якими засобами його (свідомості) там утримування; чи усунення, коли спрямованість психічної діяльності, обслуговуючої залежні стратегії, зміщується до інших сфер активності.
Можна припустити, що залежність — це «нестача сенсу та значення» у самому «Я» людини і, як наслідок, домінантність ірраціональності у мисленні.
Отже, первинне неусвідомлюване людиною призначення залежності – це рятування від фрустрації шляхом зміщеного, ілюзорного задоволення потреби.
Хто ж формує фрустрацію як причину залежності, не навчивши людину з нею справлятися та робити ресурсом розвитку?
Чи не безпідставним є припущення, що основою залежності є первинні об’єктні відносини дитини, в яких мати має найбільшу перевагу?
Як наслідок, залежність — це «лабіринт відносин» матері та дитини, в якому сформовані основи його «Я», точніше сказати його «Я-тілесного». Можливо, у стратегіях первинної адаптації матері до дитини та її наступних стратегіях від’єднання (сепарації) й закладено основи залежності.
Д. Винникот визначає феномен «хорошої матері», стверджуючи, що: «Хороша мати (не обов’язково власна мати дитини) – це людина, яка активно пристосовується до потреб дитини (з перших днів життя), і це пристосування поступово слабшає відповідно до зростаючої здатності дитини відповідати на нестачу адаптації (як зменшення турботи матері) та її толерантністю до фрустрації (як переживання дитиною цієї нестачі). Звісно, власна мати, ймовірно, стане гарною матір’ю для дитини, ніж якась інша людина, оскільки активне пристосування вимагають легкого та безконфліктного попереднього досвіду стосунку з дитиною; але, насправді, успішність догляду за немовлям залежить від відданості, а не від вправності чи інтелектуальної обдарованості».
Саме «хороша мати» формує основи двох незмінних умов, що визначають якість подальшого життя людини – здатність до переживання втрати (турботи) та толерантність (терпимість) до фрустрації, де втрата – це життєстійкість «Я» людини, а толерантність до фрустрації – вміння за будь-яких обставин витримувати власну неможливість, неспроможність та долати її.
Залежність – це неприйняття себе самого, своєї неможливості та відтворення будь-яких драм життя через своє Тіло. А саме Тіло і є основною стратегією прийняття життєво важливих рішень. Залежність завжди усвідомлюється самою людиною, вона – «фантом» його життя.
Залучення свідомості у стратегію залежності – це толерантність себе, це діяльність, «вмирання» і відродження собі самого.
<< Повернутись до списку статей
