Система виховання, в яку приречено потрапляє людина після народження, з перших хвилин її життя переконує – почуття безпеки гарантується зовнішнім світом і турботою, яку надають мати, батько, сім’я, суспільство і т.д. Не можна не повірити. Але засумніватися можна.
По-перше, безпека – це не почуття, а система регуляції, яку на біологічному рівні забезпечує обмін у клітині, а на фізичному – імунітет. Адже саме завдяки йому людина здатна виживати, адаптуватися та прогресувати у всіх сферах життя.
По-друге, саме народження вже гарантує безпеку. Адже людське дитинча здатне не тільки вижити в складних умовах, а й оволодіти ними та функціонувати в них.
І на завершення, світ динамічний, він постійно змінюється, циркулюючи в часі та просторі, а ось безпека – це насамперед константність. Отже, константність може бути тільки в самій людині і шукати її у зовнішньому світі не тільки не ефективно, а й безрезультатно. Ця якість безпеки закладена в людині генетично. Спочатку ми константні за допомогою тіла та стану його імунної системи. Не менш важливою є здатність людини мислити та говорити (що доведено наукою). І ще, здатність до взаємодії, тобто “Я”, існування якого давно підтверджено практикою.
Ось і виходить, що безпека – це основа самої людини, яка знаходиться в ній. І найцінніше, що може зробити система виховання, це створити умови, щоб дитина шукала в собі та визначала міру та можливості власної безпеки.
<< Повернутись до списку статей
