Чи ставалося вам відчувати як покриваються холодним потом ваші долоні від всепоглинаючої тривоги, в якій набатом б’є переживання, що ти зовсім нездатний захистити дитину. Так?! І подумайте від кого?
Бо булить дитину не одноліток, не підліток зі старших класів і, навіть, на очільник «двірної стаі напівдорослих хижаків».
Ні, вашу дитину булить Учитель.
Так, саме той, хто має слугувати провідником дитини у світ дорослих! Той, хто формує перші кристали свідомості дитини і задає перші камінці в фундамент її світогляду! Той, хто подібно лікарю, який стоїть з клятвою Гіппократа перед своїм пацієнтом, — сам обирає свій професійний шлях у світ дитини і її становлення в якості особистості і індивідуальності! І, накінець, той, хто сидить на податках громадян, бо його діяльність є неприбутковою і повністю інвестується основним його роботодавцем — Державою і Суспільством!
Де Держава чекає Громадянина. А Суспільство — Свободну Особистість, здатну берегти ідеї незалежності і державності.
Та в цій ситуації — це високо парні слова, перед яким закодований в державний бюджет і владу Учитель-Булінгатор, зовсім наклав велику кучу лайна на усі ці істини. Та це риторика, загнаної в глухий кут матері.
А от правда. Основні признаки Учителя-Буллінгатора:
1. Він, вкрай активний відстоювач ідеології виховання та навчання. Питання чия ця ідеологія? Так, його, власна!
2. Він неймовірний пройдисвіт в плані визнання індивідуальності дитини. Де деклароване ним не співпадає з тим, що він справді коїть у ставленні до дитини, учня. А навіщо ця індивідуальність, є він, всезнаючий і всемогутній логос, початок і кінець — так, нічого йому довести не можна, бо є тільки його всеосяжний досвід і профессіоналізм!
3. Він робить дитину об’єктом власного садистичного самовдоволення, бо дитина не може дати йому відсіч, вона приречена, так закодовано в її соціальному статусі учня. І будь-який супротив — це непокора. І хто в цій ситуації непокори винний? Так, дитина! Вона порушує дисципліну, заважає опануванню знаннями іншим, прямо займається «розтлінням» шкільного коллективу!
4. Тож Він, наш Учитель-Буллінгатор розпочне збирати навколо себе «однодумців» серед «потерпілих», якими є батьки дитячого класу і далі починається найцікавіше, дитину садять «на розтяжку», бо будь-які її рухи сприймаються під мікроскопом втраченої совісті, попранноі педагогіки і опущеної людяності. Він виховує!?
А дитина в цей час:
1. Втрачає спокій, боїться йти до школи, не засинає до півночі.
2. В школі, як загнане звірятко спочатку намагається бути кращим та, втративши надію, стає отою скотинякою, яка заважає Великому Буллінгатору скоювати акт виховання та навчання.
3. Згодом, дитина починає хворіти. Батьки судорожно водять її по усім лікарям.
4. Потім, вони плачуть у психолога, просячи дати шанс своїй дитині і право на життя в суспільстві.
5. І, скорившись, психозу Учителя-Булінгатора і, будучи безсилим перед системою, схиляють голову і починають вірити в скотинятство власної дитини.
Знову холодіють долоні, від усвідомлення того, що отримавши доступ до цінностей Європи та право здобуття освіти в університетах світових лідерів, в Україні активно регулює стосунки дитини зі світом Учитель-Буллінгатор, як взірець професійного дна і регресії суспільних і громадянських цінностей демократичної держави.
Ми знову втрачаємо…бо школа не тільки для покірних дітей, а й для тих, хто складний, не підкорений, автентичний і досить часто, просто творчий.
PS: це не історія для інстаграму чи фейсбуку, це правда і життя. І як жаль, що істинні учителі і педагоги завжди в тіні цих «ідеологів».
<< Вернуться к списку статей
