З чого складаються «булінгові» стосунки…
Не можна не враховувати, що незаперечною істиною є сама ДИТИНА. Людина є поєднанням своєї природи і того виховання, яке було основним у її дитячому розвитку.
Таким чином, дитяче насилля завжди визначене агресивною природою самого життя та адаптацією до неї, системою виховання та особистісною схильністю дитини до насилля.
Що стосується появи буллінгу та його своєрідної «популярності», то в ньому я бачу заміну здібностей до адаптації на нескінченне насильницьке домагання дитини в отриманні зізнання та кохання.
Яким чином дитина отримує це ненаситне, нескінченне визнання та любов?!
Умовно булінг – це «договір на трьох», у якому є:
- Ініціатор та автор насильства. Це найбільш травмований із усіх учасників «буллінгових» відносин.
- Агресор, як виконавець. Це той, хто самостверджується відповідно до тих манер виховання, які декларують лідерство та успіх, проте зовсім виключають наявність іншого. Своєрідне ексклюзивне сприйняття себе на тлі самоствердження та самовизнання і лише як “сильної постаті”.
- Протагоніст, або той, на кого спрямований травмований Ініціатор та невизнаний володар Агресор. Протагоніст шукає насилля як модель деструкції, що циркулює в сім’ї. Адже саме так він бачить себе – тим, хто сприймає агресію і є настільки «надмірно вихованим», що зовсім не має внутрішньої можливості відповісти.
Що ж породжує буллінгові стосунки?
Поговоримо трохи про батьків, які допускають грубу маніпуляцію дитиною, демонструючи відсутність любові та емоційної прихильності до дітей, і тим самим ізолюючись від них.
Про які маніпуляції йдеться:
- Діти як трофей. І тут діти відображають статус «батьківства», самовдоволення наявності дитини (якого виховують чи численні няні і гувернантки, чи бабусі і дідусі, чи вулиця, двір, тусовка). Саме ця категорія дітей і провокує різноманітні форми булінгу. Це діти, які «булінгують», намагаючись таким чином позбутися амбівалентності глибокого почуття покинутості та помсти за внутрішнє бажання кохання.
- Діти як самоціль. Саме цим дітям належить роль жертви. Тут дитина тотально покривається істерією батьків – будь-що зробити її успішною і знаменитою, тим, хто володіє світом, але де, на жаль, немає самої дитини. Саме цим дітям належить особливе прагнення бути обраним, унікальним і, звичайно ж, отримувати до нескінченності визнання та любов. Такі діти особливо жорстокі, коли визнання або занадто багато, або дуже мало, і вимагають підпорядкування. Вони завжди знають місце справедливості, яку і впроваджують з особливою завзятістю. Ось тільки справедливість у цьому випадку відображає саме порушення правил, а не їхнє відстоювання.
- Діти як ілюзія сприйняття реальності. Ці діти живуть за принципом «Стокгольмського синдрому», прагнучи будь-яким способом довести світові, що вони живуть. І завжди знайдуть того, хто їх переслідуватиме і прагнутиме використати. У цьому контексті Буллінг – спосіб реалізації травмованої дитини в системі реальності того життя, яке для неї є нестерпним.
Складно визнати, але саме деструкція сучасної освіти, популізм та самовдоволення її представників, збочене сприйняття реформ їх ж творцями, проявляється у заміні істини самої дитини.
Все це і є дуже ефективними умовами процвітання дитячого насилля, яке так багато сьогодні декларується на всіх рівнях.
І назва цього явища – “буллінг”.
Правда лише в тому, що «віз і нині там», а якщо й котиться, то у зворотному напрямку.
<< Повернутись до списку статей
