«Холуй трясеться. Раб регоче.
Кат свою сокиру точить. Тиран шматує каплун.
Виблискує зимовий місяць»
І. Бродський
Доброта – чи не найтрагічніша маніпуляція людей; природа усунення сенсу у маніпуляції.
Чи потрапляли Ви в ситуацію взаємодії з людиною, яка «випромінює» всепоглинаюче добро? Чи відчували Ви неймовірної сили тяжіння і бажання «зануритися» в це добро, відчути «солодку негу немовляти» від життя (точніше насолоду від її несвідомості) і накритися покривалом повної тотальної безпеки від джерела добра, що не вичерпується?
Ви, не замислюючись, розкривалися перед людиною; викладали свою концепцію життя та буття в ній; гаряче розповідали про свої пошуки та поневіряння. Навіть не зупинялися тоді, коли згадували те, що вже не варто згадувати (оскільки є спогади, які не варто згадувати, бо згадувати їх ще болючіше, ніж пережити). Ви всього себе розкривали як книгу.
Було таке? Ну що ж, познайомимося із симптомом доброти.
На мій погляд, це таке собі поєднання в одній конструкції мислення – психіки (уяви), добра («тотального мазохізму») та подяки («виборчого садизму»), а також поява третього компонента – маніпуляції («покарати всіх, окрім себе») того, хто випадково потрапляє у систему дії не доброти (у класичному його відтворенні), а симптому доброти.
Ось тут і утворюється плутанина, бо в залежності від наявності влади («використаний правитель» – четвертий важливий, а то й основний компонент), у носія симптому доброти – утворюється і чудово починає функціонувати модель поведінки, призначення якої (як того хто творить добро, так і того, хто маніпулює ним) «вершити правосуддя», «відновлювати справедливість» і просто мститися. Так – це садизм, але який? Він з’являється рівно в той момент, коли людина потрапляє під вплив маніпулятора з симптомом доброти і стає – правильно – садистом.
Так починаються всі революції і так закінчуються найстрашніші за жорстокістю та «омораленим» насиллям драми людства. Але, на превеликий жаль, людство так і не може відрефлексувати, вийти в цю метапозицію, що може все змінити, і піддати усвідомленню – чому воно ж «народжує» таких патологічних «добряків». Виходить, що хоче воно цієї «мега доброти», потребує її, має «помітну воронку» в усвідомленні її функціональності саме тоді, коли підходить впритул до неї. І зникає в ній … (Далі буде …)
<< Повернутись до списку статей
