Почнемо зі стратегії мислення і, як наслідок, стратегії поведінки, що умовно позначимо як «добро». Ми можемо мати багато дієвих стратегій, основа яких – заздрість, ненависть, тривога, агресія, різноманітні за конфігурацією і відтворення, афекти – нам добре знайома. Мало того, ми навіть інтенсивно боремося з усім цим у собі (невротик), в інших (нарцис), знищуємо інших, а то й несміливо підтримуємо тих, хто знищує, роблячи їх у власних проекціях всемогутніми, ідейними, векторними і багато чого ще (психотик).
«Людина-добряк» – це той, хто має величезне несвідоме бажання віддавати, але не менш величезну потребу отримувати натомість щось реальне, матеріальне, максимально предметне. Проблема починається тоді, коли цього «натомість» немає. Ось тоді і «проявить себе це симптоматичне добро, що знищує». Хочете перевірити – симптомним є добро чи це «добро як закон і порядок його реалізації в житті людини», не віддячуйте у відповідь. З чим зустрінетеся, то й є.
Але наше завдання не вивчати добро як закон буття, а зрозуміти траєкторію руху симптому, який, як тепер розуміємо, є не добротою, а чимось іншим.
«…Мама довго розповідає синові – як сильно вона бажає йому добра і скільки вклала в нього власного життя, а натомість просить (думаю всі ми думаємо про одне й те саме) – тотального підпорядкування її нестачі – належати їй цілком і до кінця її життя. Справжнє добро матері!
Тож почнемо з того, що є помітним – поведінки. Як розуміємо, йдеться про ірраціональні дії, в яких багато діяльної метушні, але немає вчинку. «….говориш – не хочу їсти, а тобі у відповідь – з’їж, ти ж маму не любиш. Ти кажеш рве мене зсередини, життя йде з-під контролю. А тобі у відповідь – з’їж супчика, бо маму не любиш».
Ось і виходить, що людина з симптомом добряка зростала під впливом всепоглинаючої доброти найближчих, яка не дозволяла вільно дихати. Його настільки «добрили», що він механічно, лише на рівні рефлексу, відтворює подібне.
Ідемо далі, точніше, ближче до «Я». Яке положення «Я» нашого добра? Звичайно ніяке. Слабкість у відтворенні своїх внутрішніх (десь далеко захованих) потреб та бажань. Як наслідок, постійно бідні ресурси і, відповідно до «принципу посилення забороненого» того, що страшно – бажаю бути добрим і допомагати всім, без винятку.
…ага, згадали?… “добрими намірами викладено дорогу до пекла”…
Все б нічого, та тільки слабкість цього «Я» проявляється в тому, що воно, нерозбірливо допомагаючи всім і роблячи добро, потрапляє у маніпуляції, ціна яким іноді життя. От і стаєш співучасником насильства, сам того не розуміючи.
Ціна малодушності щодо свого «Я» – його тотальне, болісне розщеплення. І живе в одному – той, хто творить добро і одночасно обслуговує жорстокі маніпуляції того, хто це робить з ним, справжнє садо-мазо…актив-пасив.
Але що там усередині, з суб’єктом? Як він? Де він розгортається і які форми набуває? На це питання ми не можемо відповісти.
«Добряки» не розкривають себе. Вони параноїдально спостерігають за усіма, почуваючи себе Всемогутніми… Але це лише гіпотеза. Зрозуміло одне – симптом доброти там, де людина не впоралася з владою доброти (всепоглинаючої, сліпої), не підпорядкувала її своєму «Я», не змогла використовувати її як ресурс відтворення. А знищуючи інших тотальною «добротою», стала її бранцем.
Тільки важливо, бійтеся «добряка», щоб, потрапивши у Ваш шлюб, Ви не стали наступним «добряком»…
<< Повернутись до списку статей
