Писати про здоров’я завжди складно, особливо про психічне, та ще в епоху “штучного інтелекту”. Один із моїх Клієнтів чотири роки тому сказав про те, що до 2026 року найпопулярнішою професіяєю буде психотерапевт, причому не медичного профілю. Я не змогла не повірити йому, бо всім відомо, що століття, в якому ми з вами живемо – це століття проблем психіки, її здоров’я та благополуччя. Вік, у якому фармакологія активно нарощує свої оберти, заганяючи психіку в глухий кут. Це століття – лжеіндустрії здоров’я, якого, на превеликий жаль, фармакологія та фарміндустрія ніколи нам не забезпечать.
Отже, які першопричини появи цієї публікації? Її призначення у пошуку відповіді на питання про здоров’я нашого світу, про зону психічного сприйняття і про нищівну тавтологію, де брехня перекриває збочений сенс і народжує щось нове, якесь надзнання, втілення якого у свідомість людини найчастіше продукує тотальний психоз. Знати – знаєш, а зробити нічого не можеш. Саме цим займається сучасна фарміндустрія. Особливо в тому контексті, де йдеться про проблеми психіки.
Які лжепостулати сьогодні переважають?
Перший, всюдисущий постулат про психосоматику. У психо-сома-тик, саме у множині, є своя філософія появи та сенс існування. Якщо психо – це психічне, а сома – фізичне, то загальне, що їх поєднує – це здатність до регуляції. Отже, психосоматика – це порушена на рівні тіла та психіки регуляція. До того ж, наше життя починається саме з формування регуляції спочатку на рівні фізіології, а потім у три місяці з’являється психічна регуляція. Так, власне, ми й проживемо життя, у якісних взаємообмінах між регулюванням фізичної та психічної систем.
Спочатку, порушення фізичної регуляції проявляється у відчутті болю, згодом у певному аутоімунному процесі, у якому регулятивна функція на рівні тіла та психіки починає функціонувати спотворено. Проте слід пам’ятати, що це спотворення не є результатом наших з вами думок. Швидше йдеться про відсутність дій, які мають супроводжувати ці думки. Адже саме дія, закладена у рухову активність людського тіла, здатна вивести напругу з тіла назовні. Отже, психосоматика – це спосіб взаємодії двох регуляцій: регуляції фізичної – від мікробіологічних процесів до відчуттів у тілі та психічної – сприйняття того, що відбувається, до того ж, незалежно від формату (внутрішнього чи зовнішнього).
Другий лжепостулат стверджує, що найневиліковніші хвороби з’являються від неправильних думок. Мій батько помер від раку. Він був простою людиною з напівдитячими амбіціями і такими ж наповненими фантазмічного сприйняття примітивними думками. Однак, він завжди за будь-яких обставин любив жити. Саме жити. У розуміння сенсу життя він не заглиблювався. Його життя закінчилося в безмежному бажанні жити і страхом усвідомлення, що ця хвороба – його останній рубіж. Що ж, навряд чи його думки могли спровокувати хворобу. Навіть якщо й припустити, що ці патогенні думки мали місце, то його останні надії на болючі крапельниці та обіцянку працювати, щоб подбати про мене, не змогли зупинити смертельний патогенний процес. Отже, за логікою, якщо захворів від думок, то і зцілишся ними – не спрацьовує.
Ще один постулат – тотальна діагностика та профілактика. Так, це правда, можна попередити, але тільки те, що можливо попередити. Як шкода, але про це не говорять пацієнтам, бо у сфері фармірдустрії усі, незалежно від того живеш чи помираєш, мають надію. Пацієнти стали клієнтами. Навіть за право померти – плати.
Що ж, ми заручники двічі. По-перше, ми винні в тому, що усі ми хочемо жити. По-друге, ми повинні все купити, але як показує жорстока статистика, ми не у тих купуємо це право на життя.
І в цій точці – точці невизначеності та надії нашого життя – ми абсолютно не захищені.
<< Повернутись до списку статей
