Щоб хоч якось пролити світло на дитяче насилля або, як заведено зараз говорити, буллінг, я спробувала розібратися в деяких незаперечних істинах, без яких, можливо, цієї форми насилля, власне, й не було б.
Звичайно ж, основною істиною є та, що саме ДИТИНСТВО – це період, в якому основна роль належить саме агресії, без якої дитина просто не виживе. Діти досить жорстокі та агресивні. Причому ця агресія цілком виправдана.
Так, з погляду адаптації до довкілля, агресія – це здатність долати недостатньо комфортні умови життя у світі.
Почнемо хоча б з адаптації до температурних змін та різноманітних відчуттів, з якими можна впоратися лише активно їх долаючи (голод – поїсти, холод – одягнути одяг, пошукати комфортне місце, боляче – попросити про допомогу та інше). Ці, на перший погляд, нехитрі дії, запускаються саме і лише агресією.
Не менш важливим є і здатність контактувати з навколишнім світом, встановлювати правила, підпорядковувати, домагатися свого та прагнути результату. І все це – діяльність психіки, яка без агресії просто не з’явиться і не існуватиме. І якщо у дитини не утворюється навичка використовувати агресію як ресурс дії – ми маємо сумний результат, бо вирощуємо дезадаптанта.
Наявність у дитини здатності регулювати або керувати своєю агресією та розпізнавати чужу залежить від сформованості свідомості, яка виступає як основний регулятор. Звичайно ж у дитини інтенсивно розвивається здатність усвідомлювати лише реальні предмети та дізнаватися про їхнє призначення. Це так звана побутова свідомість, яка, на жаль, аж ніяк не може керувати психічними станами.
Отже, не раніше ніж до 15-ти років у дитини з’явиться та форма свідомості, яка дозволить їй справлятися з власною агресією та спрямовувати її на оволодіння світом та досягнення результату.
І так буде завжди. Таким чином, агресія дитині потрібна, інакше вона не виживе та загине. Однак, що ж перетворює дитячу агресію з форми розвитку та самозбереження на тотальне приниження іншого? Не менш значуща у пізнанні та розумінні булінгу істина ВИХОВАННЯ.
Спочатку, для навколишнього світу та батьків, дитинство – це поява дитини, нового життя та нової людини. Не менш важливо і те, що дитинство дитини – це щастя двох людей, які набули статусу батьків та отримали право доторкнутися до таємниці людського життя.
І, звичайно ж, дитинство – це зустріч із тотальною невідомістю, невизначеністю та неминучістю.
Адже ніхто не дає гарантій, ким саме виросте ця маленька людина і що з нею відбуватиметься у розрізі часу, подій та змін, які закономірно тягне за собою життя.
Саме в обрисі невідомості, невизначеності та неминучості, з якими стикаються «щасливі володарі нового людського життя», і виникають проблеми дитячого розвитку, серед яких дитяче насилля є справжнім “наріжним каменем”.
Адже невідомість таїться не лише в дитині, а й у тому, хто цим батьком є.
Отже, у насиллі завжди буде присутня жорстка маніпуляція проти чиєїсь природи, єства, істини та її цільове призначення – винищити, знищити.
За змістом цю маніпуляцію можна назвати «торгівля коханням». Так, батьки, «змінюючи» дитину вихованням, перетворюють любов на «розмінну монету», якою платять дитині лише тоді, коли вона відмовляється від самої себе.
Таким чином дитину «винищують», задаючи певну форму виживання, а саме – агресію (треба вижити) та її форму – насилля (як відношення до іншого). Внаслідок цього дитяче насилля завжди обґрунтоване, адже його хтось обов’язково простимулював ззовні.
Узагальнюємо усе вище сказане:
І все це формує нав’язливий пошук дитиною схвалення та її прохання у визнанні саме того, хто сильніший…
<< Повернутись до списку статей
