Людському стражданню властиві сприйняття, фантазування та бездіяльність.
Саме у цих виняткових чинниках роботи психіки і приховані три основні страхи людини: страх втрати, страх самотності та страх «не бути чи бути, але під забороною».
Якщо вірити тому, що страх – це неможливість вчинити дію, вчинок чи будь-яку активність, (не кажучи про діяльність), той, хто боїться, ніколи не стане автором свого життя. Адже життя – це можливість насамперед діяти та досягати. Виникає питання – яким чином сприйняття та фантазування роблять нас заручниками власних ілюзій та авторами власної бездіяльності, яка і становить зміст будь-якого з цих страхів? І що слід знати про себе та пам’ятати про ці основні страхи нашого життя?
Насамперед пам’ятати, що у всіх цих страхів є загальні показники:
Трохи про зміст страху, точніше про його сутність.
СТРАХ ВТРАТИ
Якщо вам властиво занепокоєння і напруженість щодо можливої втрати когось чи чогось, але ця втрата не відбувається; якщо ви досить довго «не визначені» у стосунках або часто плутаєтеся в стосунках, які швидше за вас пригнічують і роблять більш нещасним, ніж щасливим; якщо за вашими мірками всі повинні вас визнавати, любити, цінувати і «не кидати», якщо у вас є ілюзія, що ви комусь потрібні, хтось вас потребує, однак, це не завжди є джерелом вашого щастя і радості – ви перебуваєте у страху втрати.
Це найбільш ранній страх, який повністю наповнений афектами та напругою за повної відсутності логіки чи думки. Цей страх найафективніший і “пристрасний” зі всієї когорти страхів. Він тотально покритий афектом і його ніколи не можна буде виміряти його основним джерелом – наявністю реальної втрати. Адже втрата у цьому страху відсутня. Цей страх – це уява та фантазія, які виключають реальну втрату.
Якщо змістом справжньої втрати є смерть, то страх втрати – це ймовірніше спадщина, яка перейшла до нас із раннього дитинства. І в проживанні цієї спадщини ми можемо дізнатися про себе багато такого, що не підвладне людській свідомості та її стану дорослості. А саме – як ми «співживемо» зі своїм афектом, напругою, і чи вміємо ми просто отримувати задоволення.
СТРАХ САМОТНОСТІ
Цьому страху властива одна важлива риса – у ньому ми боїмося самих собі, але повністю відмовляємося усвідомлювати, що в центрі страху самотності стоїмо ми самі, наш внутрішній світ і наші небажані риси, очікування та потреби. Цьому страху властиве глибоке переживання з приводу потреби та пошуку партнера, друга, коханого, чоловіка (дружини). І в цьому пошуку весь «сенс» такого страху! Ми шукаємо іншого, щоб уникнути «сховатися» від самого себе у світі «компенсаторної» любові (дружби, співпраці, турботи). Звичайно ж ми приречені, адже ця компенсація ніколи не закриє страху і, як наслідок, нас спіткає глибоке розчарування. Емоційно ж ми переживаємо цей страх зниженням активності соромом, бажанням усім подобатися та розпачем, коли все це не знаходить підтвердження.
Адже в цьому страху «під удар» поставлені наше бажання і можливість любити зародок, який знаходиться всередині нас, але… в цьому місці «порожнеча». А, як відомо, віддавати можна лише те, що маємо.
СТРАХ «НЕ БУТИ АБО БУТИ, АЛЕ ПІД ЗАбороною»
Найбільш зрілий страх. Адже з ним ми зживаємось і активізуємося, але тільки в тому випадку, якщо виникають амбіції, цілі, бажання, які виходять за стандартний спосіб життя та вимагають презентації себе в цьому житті. Це страх «зрілих людей», які можуть усе, але «для інших», і ніколи не долають паралізуючої дії власної неможливості заявити про себе, вийти за межі стандартних образів себе в очах інших. Люди, яким властивий цей страх, страждають від власної брехні, зміст якої – малодушність і неможливість подолати в собі спокусу бути зручним для всіх, всіх обслужити і отримати визнання та схвалення.
Цей страх дозволяє покласти своє життя на вівтар заради життя іншої людини. В умовах цього страху ніколи не виникне сумніву, що «прожити для іншого» – це злочин проти самого себе, виправити який, на жаль, неможливо через втрату часу та незворотність життя.
У чому тут таємниця сприйняття і фантазії?
Фантазія у тому, що ці страхи є реальними. Як би не хотілося, але їх зміст – це лише незавершені фантазії дитини, якою ми всі колись були. У дорослої людини не може бути страху, бо на відміну від дитини, у неї є усвідомленість, критичність і здатність робити вибір, приймати рішення та діяти рішуче; або просто діяти, але у потрібному напрямі.
Сприйняття. Йому належить головна роль! Спочатку, сприймаючи страх як щось реалістичне, ми завжди боїмося самих себе у досягненні значного результату. Однак здатність розглядати свій страх у розрізі «наявності чи відсутності дії» є механізмом до його управління.
Так, розглядаючи страх втрати, як наполегливу вимогу «щоб тебе обслуговували та тотально опікували та любили», ми отримуємо ексклюзивне право любити та шукати кохання у світі, але самостійно.
В умовах існування страху самотності ми маємо натяки на можливість отримання ексклюзивного права власності на самого себе, ми отримуємо «прайс» себе. Як наслідок, ми знаходимо себе, дізнаємося про свої потреби, хоч і “тролимо”, але визнаємо свої бажання і, звичайно ж особливості (які, можливо, вже хтось шукає).
З огляду на страх «бути забороненим» ми відмовляємося від ілюзії «знецінювання» інших, адже ті, «інші», теж мають стосунки зі своїми страхами.
Ми просто стаємо здатними бути творцем власного життя! І ми вже не «драйвуємо» від задоволення бути відповідальним за інших (адже по суті, вони не потребують цього). Ми визнаємо, що наша малодушність по відношенню до себе та боягузливість у презентації своїх рішень та амбіцій робить із нас «засіб задоволення для іншого», який ніколи цьому не усвідомить і не подякує. Ми визнаємо цінність часу, який є регулятором нашого життя. Ми вчимося співпрацювати, а не брешемо собі, що «створюємо іншого і робимо йому добро». Ми розуміємо, що наші ресурси – час, місце та дія – це засоби створення своїх власних проектів, моделей та матриць.
Якщо ж ми сприймаємо страхи як приреченість, ми реально приречені завжди бути бездіяльними і залежними в коханні, завжди боятися і уникати найважливішої людини у своєму житті – себе самої. І, звичайно ж, ми ніколи не напишемо роман нашого власного життя… Ми напишемо його , Але для іншого або про інше…
Не забувайте, що найнеефективніше інвестування – це «підживлення» страхів, з появою яких втрачається єдине, що ніколи не повернеш – час життя!
Людина приречена мати страх, проте ця приреченість зникає зі “світанком” нашого прийняття себе, здатності критично оцінювати світ і ніколи не відмовлятися від себе.
Доросла людина (на відміну від дитини) приречена не боятися, якщо діє. А зупинку, що тривала в часі, ми і називаємо СТРАХ!
<< Повернутись до списку статей
