Останнім часом, на тлі жахливих статистичних даних про кардіологічні, онкологічні захворювання тощо, усі пояснення про причини їх виникнення зводяться до одного явища – “психосоматики”. Саме психосоматика сьогодні визначає всі захворювання, які не мають наукового підгрунтя для пояснення причин їх виникнення. Однак важливо визначити чітку межу між причиною та наслідках захворювань і ролі психіки у цих категоріях.
Давно відомо, що обмін має керуючу функцію у життєдіяльності усіх живих істот. Саме обмін є відповідальним за імунітет як форму саморегуляції.
Для прикладу розглянемо клітину. Вона живе саме завдяки процесам метаболізму, що циркулюють у ній. Порушення метаболічних процесів у клітині без сумніву призведе до порушення метаболічних процесів у більш інтегрованих системах – гормональних. Крім того, саме гормональні системи «господарюють» у забезпеченні діяльності органів організму, і порушення цієї діяльності відбувається саме у найбільш чутливих з них. Наприклад, видаливши орган, ми не позбавляємось проблеми! Адже проблема криється у самій клітині!
Саме розлади в клітині, її “хвороба” створює проблему організму (“соми”)! Тому Сома живе відповідно до своїх законів – законів метаболізму (у клітці, в гормональних системах, в органах тіла).
У психіки, яка відповідальна за “психо”, зовсім інші закономірності. Перш за все, психіка практично не має свого органічного аналога, тобто жоден функціональний орган тіла не відповідає за його функціонування. Психіка – це завжди зв’язок. Єдине, що підтверджує психіку – це афект, який представлений у хімічному складі клітини. Отже, що ми маємо? За психосоматику відповідає лише афект, адже він має органічне підтвердження.
Яких висновків можна дійти? Найважливішою залишається думка, що психіка та тіло пов’язані між собою єдиною ланкою – афектом! Маючи афективну природу, психіка здатна активізувати інтенсивність афекту, що може запустити порушення здоров’я клітини, потім гормональних систем і, як наслідок, будь-якого органу тіла. Можливо, людина має шанс не вірити в примарну психосоматику, а припинити даремно афективно переживати своє життя і використовувати афективну частину свого життя тільки в тій його частині, в якій є емоційний зв’язок і глибші переживання любові.
Єдина закономірність, яка властива і “соме” і “психо” – потреба в обміні, тобто потреба віддавати, і байдуже, чи буде зворотна віддача.
Адже не секрет, що ми більше страждаємо не тому, що не можемо отримати, а у більшості випадків тому, що не можемо віддавати! Може, саме у цьому і криється причина так званої психосоматики – у неможливості віддавати, у поглиненості самим собою, у страху, що неможливо повернути втрачене тощо.
Людина подібна до колодязя – чим більше вибирають у ньому воду, тим він чистіший. І чим довше стоїть у ньому вода, тим більше вона піддається загниванню та втраті чистоти та свіжості.
<< Повернутись до списку статей
